Справжній майстер слова, поліглот, політик та літератор Дмитро Іванович Донцов народився 29 серпня 1883 року в місті Мелітополь Запорізької області. Протягом життя мав багато досягнень. Він відіграв значну роль у формуванні української національної свідомості, а також саме ним створена концепція інтегрального націоналізму, яка стала основою для подальшої боротьби за власну націю та державність для багатьох українців.
Проте Донцов був не лише ідеологом, а й активним учасником медійного середовища – публіцистом, редактором та керівником Української телеграфічної агенції. У міжвоєнний період він редагував низку впливових видань, зокрема «Літературно-науковий вістник» та його продовження «Вістник», де публікувалися найкращі представники інтелектуальної еліти того часу.
Про ці та інші здобутки видатного українця читайте далі в матеріалі.
Початок шляху
Діяльність Донцова охоплювала кілька етапів, кожен із яких мав значний вплив на українське суспільство.
Ще в студентські роки став політичним діячем. Почав писати статті на політичну тематику, але погляди на необхідний країні устрій мав тоді зовсім інакші.
Спершу був прихильником соціалізму, належав до Української соціал-демократичної робітничої партії й друкувався в українських та європейських соціалістичних виданнях. Однак згодом його погляди змінилися на прихильні до ідеї сильної національної держави. Тож 1913 року політик виходить з УСДРП, а вже наступного стає директором Союзу визволення України, організації, яка ставила собі за мету проголошення самостійності та соборності України.
Редакторська та видавнича діяльність
За правління гетьмана Павла Скоропадського Дмитро очолив Українську телеграфічну агенцію та Державне бюро преси, яке регулювало діяльність друкованих видань. 1923 року став головним редактором двотижневика «Заграва», в якому порушували різні теми, що охоплювали суспільно-політичне життя.
Та найбільш відомим внеском Донцова у літературно-видавничу галузь початку XX століття сміливо можна назвати роботу над часописом «Літературно-науковий вістник», який виходив під його редактурою у Львові в 1922-1932 роках.
Цей журнал, започаткований ще в XIX столітті Михайлом Грушевським, спочатку орієнтувався на просвіту, але Донцов зробив його рупором національної думки. Його редакторський стиль був різким, полемічним, він не боявся критикувати опонентів і закликав до рішучих дій, публікуючи у випусках «Літературно-наукового вісника» свої статті, огляди та рецензії.
Саме навколо цього часопису й згуртувались молоді українські літератори, яких згодом називатимуть «вісниківцями». Зокрема, серед них були: Олена Теліга, Євген Маланюк, Олег Ольжич, Юрій Липа та інші.
Фото: Укрінформ
На жаль, після десяти років активної роботи над виданням, його довелося закрити через фінансові труднощі. Тоді редактор вирішує продовжити роботу й створює свій «Вістник», який ідейно продовжує справу минулого часопису, стає прибутковим та існує ще шість років, аж до початку Другої світової війни у 1939 році.
Інтегральний націоналізм
Дмитро вважав, що українська нація знаходиться в стані занепаду та потребує відродження. Він критикував лібералізм, демократію та інші ідеології, які послаблюють її волю до боротьби. Натомість пропонував ідеологію інтегрального націоналізму, яка, на його думку, мала стати основою для відродження української нації та створення сильної та незалежної держави.
Суть інтегрального націоналізму за Донцовим полягає в наступному:
- інтереси нації повинні бути першочерговими, а інші мають бути їм підпорядковані;
- забезпечити національну ідентичність та культуру може тільки сильна держава, за яку варто боротись;
- нація повинна бути сильною та агресивною, щоб захистити себе та свої інтереси;
- саме об’єднана нація може досягти своїх цілей та стати сильною;
- українці повинні відродити свою культуру, традиції та духовні цінності, щоб стати сильними та незалежними.
Усі ці ідеї стали основою для книги «Націоналізм», виданої у 1926 році. У ній автор критикує тодішні уявлення про українську ідею та описує своє бачення.
Джерело: ВІкіпедія
Вшанування та дослідження спадщини
Дмитро Донцов помер 30 березня 1973 року в Канаді. Його могила знаходиться у США, на українському кладовищі в Саут-Баунд-Брук. Пам’ять про митця продовжує жити в численних проявах.
Побачити меморіальні дошки на честь ідеолога можна у багатьох містах України. Зокрема, в Києві на будівлі «Укрінформу», де він працював (вулиця Богдана Хмельницького 8/16). А також у Львові на будинку, в якому проживав Донцов (вулиця Лисенка, 11).
Його ім’ям названо вулиці у більш ніж десяти містах нашої держави. Окуповане село в Генічеському районі Херсонської області теж має назву Донцове.
З 2007 року діє Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова, який досліджує й поширює знання про спадщину мислителя та розвиває націєцентричні принципи. Там можна переглянути відскановані версії журналів, редактором яких він був, а також інші праці.
Завдяки роботі Архіву ОУН в Українській Інформаційній Службі – Лондон ви можете послухати голос пана Дмитра під час виступу у березні 1964 року з доповіддю «Заповіт Шевченка».
Цікаво знати
- На працях та виданнях літератора можна зустріти спеціальний знак у вигляді особливого звіра, якого так і називають «донцовським». Він символізує поєднання рис трьох тварин — шляхетності лева, хоробрості вовка та непіддатливості їжака. Зокрема, цей символ зустрічається на обкладинці книжки «Націоналізм».
- Дмитро був поліглотом і знав щонайменше 7 мов, а саме: українську, англійську, німецьку, французьку, іспанську, італійську та російську.
- Ідеї інтегрального націоналізму стали основою для діяльності ОУН, але їх автор ніколи не належав до цієї організації.
- 1939 року видатний діяч переїхав за кордон. З 1947 року жив у місті Монреаль в Канаді, де викладав в університеті українську літературу.
- Після окупації Мелітополя у 2022 році меморіальну дошку, присвячену Дмитру Донцову, було показово демонтовано. Одна з вулиць міста також називалась на честь видатного українця, але була перейменована іменем Павла Судоплатова, чекіста, який організував убивство Євгена Коновальця.
Дмитро Донцов залишив глибокий слід в українській історії, журналістиці та публіцистиці. Як редактор зміг зробити друковане слово зброєю у боротьбі за національну свідомість, формуючи покоління мислителів і діячів.
Сьогодні його спадщина залишається предметом дискусій, але одне очевидно: він був і залишається тією постаттю, яку неможливо ігнорувати. Його праця – це не просто сторінки історії, а виклик для наступних поколінь осмислити власну ідентичність та місце України у світі.
«Така повинна бути наша національна ідея: всеобіймаюча, виключна, яскрава, якої гаслом є не спочинок і уживання, лиш акція і воля до влади над відірваними засадами, над чужою ідеєю, над власним окруженням, над “обставинами”, над усім часовим і поодиноким. Лише та ідея виведе нас зі стану провінцій, лише вона сполучиться з тим штосом, без якого мертва всяка ідея», —
Нагадаємо, нещодавно ми також розповідали про особистість письменниці Олени Пчілки.
Також повідомляли про діяльність на території України друкаря Івана Федоровича.
