Перша споруда, що дала доступ до книг не тільки академічній спільноті, а й спраглим до знань киянам. Вона пережила кілька політичних режимів, дві світові війни, репресії та цензуру, але продовжувала виконувати свою місію. Як бібліотека виникла та які труднощі подолала? Ця історія розкриває не лише етапи розвитку установи, а й загальний стан культури та освіти в Україні протягом століть.
Як усе почалося?
Друга половина 19 ст. запам’яталась світові швидкими змінами, що не оминули і нашу країну. Київ, що раніше був невеликим містом, в якому, на думку дослідників, налічувалося трохи більше 20 тисяч жителів, став осередком політичної та культурної діяльності ледь не всієї Правобережної України.
У той час існували тільки приватні бібліотеки з дуже обмеженим доступом. Тому з початком активної діяльності української інтелігенції, питання створення публічного закладу такого типу постало вже гостро.
Перша спроба відкриття публічної бібліотеки у Києві датується ще 1833 роком. Однак зусилля не принесли результату, оскільки влада чекала “зручнішого часу” ще 30 років.
У суботу 19 лютого 1866 року в будинку дворянського збору відбулося відкриття Київської руської бібліотеки. Формально вхід був загальнодоступним, як для жінок, так і для чоловіків, проте двері закладу довгий час залишалися нездоланним бар’єром для ремісників, ченців та деяких інших категорій населення.
Користування бібліотекою було платним, але з помірною на той час ціною – 15 коп. на місяць, саме тому книги були доступні навіть незаможним жителям міста та його околиць.
Фінансування надходило з різних джерел: від держави, місцевої влади та приватних меценатів. Чимало українських діячів культури, письменників і науковців передавали бібліотеці свої колекції книг. Наприклад, історик Володимир Антонович і мовознавець Павло Житецький дарували цінні видання, а граф Олексій Бобринський пожертвував значні кошти.
На момент 1 листопада 1868 року бібліотека мала понад 1000 книг та 2243 томів газет та журналів на різні теми.
Але попри допомогу меценатів, з початку 1890-х років фінансова ситуація бібліотеки невпинно погіршувалась. Грошові надходження не покривали і частини витрат, тож доводилось шукати неочікувані шляхи одержання коштів. До прикладу, здаючи декілька кімнат бібліотеки квартирантам.
Активний розвиток бібліотеки
та побудова окремої будівлі
З кінця 19 століття бібліотека почала активно розвиватися. Важливу роль відіграли викладачі та професори Університету святого Володимира (нині КНУ ім. Тараса Шевченка). Вони не лише дарували бібліотеці книги, а й допомагали систематизувати фонди. Наприклад, професор Микола Дашкевич розробив перший каталог бібліотеки (про що вказано у передмові до першого видання каталогу).
У 1909 році Київська міська управа оголосила конкурс на створення будівлі для бібліотеки. Було подано 37 архітектурних проєктів, і нарешті, у 1911 році книгозбірня отримала власне приміщення. Загальна його площа становила 640 кв. м. та була розрахована на 100 тисяч томів.
У новій будівлі знаходились і службові квартири бібліотекарів, доглядачів, опалювача і двірника.
Революційні роки (1917–1920-ті)
«Библіотекарь кіевской городской публичной библіотеки вчера довелъ до свъдънія городского головы о томъ, что вслъдствіе отсутствія топлива со вчерашнего дня городскую библіотеку пришлось закрыть. Вместе сь темь библиотекарь уже 24 января вь библіотекь было настолько холодно, что посътители вынуждены были сидъть в шубахъ, галошахъ и шляпахъ»
Революційні події 1917 року суттєво вплинули на діяльність бібліотеки. Постійні зміни політичного устрою не пройшли безслідно. Попри підтримку відвідувачів доля бібліотеки залишалась невизначеною. До того ж, вікна та стіни будівлі постраждали від снарядів, що спричинило її закриття для публіки.
У період Української Народної Республіки розглядалося питання про створення Української Національної бібліотеки на основі Київської міської бібліотеки. Цю ідею втілив у життя вже Скоропадський 2 серпня 1918 року.
Надія на створення української книгозбірні, що більше не поширюватиме ідеї “русской народности” жевріла на горизонті.
Та все змінилось з приходом радянської влади.
Заборонені та репресовані
Одним із перших арештували колишнього керівника бібліотеки – Якова Самойловича Розанова. Шляхом тортур з нього вибили зізнання у неіснуючих злочинах: контрреволюційній діяльності та організації терористичних актів проти ВКП(б). 22 жовтня 1936 року, його, а разом із ним ще 37 осіб розстріляли.
Керівництво замінили, а частину фондів вилучили та заборонили як “ідеологічно шкідливу” літературу. З полиць зникли твори українських авторів, а також зарубіжна класика, зокрема книги братів Грімм і Артура Конан Дойля.
Підпільна діяльність
та Друга світова війна
З початком війни бібліотека опинилася у складному становищі. Коли в 1941 році Київ захопили німецькі війська, книгозбірня була передана у розпорядження окупаційної адміністрації. Ці два роки закінчились для книгозбірні трагічно…
Спершу споруда залишалася відкритою, обслуговуючи представників німецького командування, але вже в 1942 році обслуговування повністю припинилось.
У квітні 1942 року тут розмістилась бібліотечна група Оперативного Штабу Альфреда Розенберга, створена для відбору і вивезення культурних цінностей України до Німеччини. Відступаючи з Києва фашисти спалили бібліотеку. У вогні загинуло понад 75 років історії.
Частину фонду вдалось врятувати лише завдяки підпільній групі бібліотеки, що таємно розповсюджували книги та газети серед киян.
Відбудова та радянський
період
Після війни бібліотеку почали відновлювати з нуля. У 1950-х роках її фонди знову досягли 100 000 примірників, проте політична ситуація залишалася напруженою. Діяла жорстка цензура, книги продовжували вилучати з обігу, а читачі мали суворі обмеження.
У цей час бібліотека остаточно стала частиною державної системи, підпорядкованої ідеологічним органам.
Проте у 1980-х у стінах бібліотеки поширювались українські ідеї. Зокрема з’явився клуб історичної книги “Предтеча”, основними темами якого була культура та традиції нашого народу.
Захищає минуле заради
майбутнього
Сьогодні, коли понад 770 бібліотек України були пошкоджені або зруйновані війною, боротьба за збереження книжкової спадщини триває. Втрата архівів, унікальних видань і рідкісних документів – це спроба стерти нашу історію. Але Київська бібліотека ім. Ярослава Мудрого, яка сама пережила війни, цензуру і пожежі, робить все можливе, щоб завадити цьому статися.
Саме тут було представлено мобільну станцію ARCHA1 – інноваційну лабораторію, що здатна рятувати пошкоджені книги та документи. Вона курсуватиме містами України, очищуючи, дезінфікуючи та відновлюючи фонди, що постраждали від вогню, затоплень і неналежних умов зберігання. Бібліотека ім. Ярослава Мудрого стала центром навчання бібліотекарів, які освоюють технології роботи з цією станцією, щоб масштабувати знання та допомагати іншим книгозбірням.
Крім того, готується запуск ARCHA2 – ще однієї мобільної станції, що спеціалізуватиметься на оцифруванні бібліотечних фондів. Це означає, що навіть у найтяжчі часи знання не будуть втрачені – вони отримають нове життя в цифровому форматі.
Київська бібліотека ім. Ярослава Мудрого стала не просто символом стійкості – вона перетворилася на ключовий центр боротьби за збереження української культурної спадщини. Це не просто місце, де зберігають книги – це форпост, який протистоїть забуттю, захищаючи історію для майбутніх поколінь.
