Становлення української преси є важливим аспектом національного відродження XIX століття. Перші періодичні видання українською мовою з’явилися в умовах політичного та культурного тиску, як в Російській, так і в Австро-Угорській імперіях, ставши інструментом формування національної свідомості та поширення української ідеї.
Gazette de Léopol
Першою газетою на території України вважається франкомовна Gazette de Léopol, яка почала виходити у Львові в 1776 році. Заголовний аркуш газети містив герб Австрії з квітами обабіч та латинське гасло «Sub umbra alarum tuarum» («У затінку твоїх крил»), яке тримав у кігтях орел.
Поява тижневика засвідчила потребу суспільства в регулярному отриманні інформації та заклала певну традицію для подальшого розвитку преси в регіоні. Газета мала переважно інформаційний характер, висвітлюючи політичні новини з різних країн Європи. Повідомлення були короткими, їх можна порівняти з сучасними телеграм-каналами або хронікерськими новинами. Інформацію черпали з тогочасних французьких та німецьких газет, яку перекладав видавець.
Зоря Галицька
«Зоря Галицька» — перша газета, видана українською мовою. У Львові 1848 року Головна Руська Рада (перша українська політична організація на території Галичини) видала перший номер газети, що стала символом початку якісно нового етапу в історії української преси й заклала основи для подальшого розвитку україномовних періодичних видань.
Матеріали, що виходили в газеті, були спрямовані на захист прав українського населення Галичини, розвиток української мови, культури та освіти та національну єдність усіх українських земель. У випусках також зустрічалися друкування історичних статей, зразки фольклору, афіші культурних подій та освітницьких ініціатив, церковні наративи.
Періодичні видання на східних українських землях
Згадані періодичні видання виходили російською мовою на східних українських землях в умовах жорсткої цензури Російської імперії.
«Харьковский еженедельник» — літературно-науковий та інформаційний тижневик, що почав виходити у 1812 році в Харкові. Був важливим осередком культурного життя Слобідської України. Сприяв поширенню освіти та літературних смаків серед місцевої інтелігенції. Завдяки публікаціям з історії та етнографії регіону, хоч і російською мовою, частково сприяв збереженню та вивченню місцевої специфіки. Друкували тут літературні твори (поезію, прозу, переклади), наукові статті з історії, географії, статистики, а також місцеві новини та оголошення.
«Украинский вестник» — літературно-науковий журнал, що виходив у Харкові протягом всього лише 4 років з 1816 по 1819 рр. Журнал став одним із перших видань, яке систематично зверталося до історії та культури України, хоча й у контексті загальноросійської імперської ідеології. Він закладав певну основу для розвитку українознавчих студій у російськомовному форматі.
«Одесский вестник» — одна з перших щоденних газет України, інформаційно-політичного та комерційного характеру, що з’явилася в Одесі 1827 року. Оперативно інформував про політичні, економічні та соціальні події в Російській імперії та за кордоном. Публікував офіційні розпорядження, комерційні оголошення, новини місцевого життя, літературні твори, театральні рецензії. Відігравав значну роль у формуванні громадської думки та розвитку міського життя
Київський телеграф
Газета «Київський телеграф» – громадсько-політична літературна газета, що виходила в Києві з 1859 року по 1876 рік. Заснував її російський писменник і журналіст Альфред фон Юнк. “Київський телеграф” став важливою сторінкою в історії української та російськомовної преси в Україні, а також першою недержавною, приватною газетою в місті.
«Київський телеграф» швидко завоював популярність серед освіченої публіки завдяки своїй оперативній інформації, аналітичним матеріалам та літературним публікаціям. У 1874-1875 роках газета офіційно стала друкованим органом Київської громади, що свідчило про її тісний зв’язок з українським національним рухом. Газета відстоювала ліберальні та демократичні ідеї, виступала за реформи в суспільстві, розвиток освіти та культури.
Писали здебільшого про стан економіки, питання промислового розвитку, торгівлі, сільського господарства, освіти, охорони здоров’я, становища різних соціальних верств населення. Також друкували літературні твори (оповідання, вірші, нариси), театральні та музичні рецензії, статті про мистецтво.
Газету було заборонено у 1876 році після видання Емського указу імператора Олександра II. Цей указ значно обмежував використання української мови в друкованих виданнях, театральних виставах та народній освіті. Заборона “Київського телеграфа”стала одним із проявів реакційної політики імперії щодо українського питання.
Хлібороб
«Хлібороб» — це надзвичайно важлива віха в історії української преси, оскільки вважається першою україномовною газетою на Наддніпрянській Україні, що перебувала під владою Російської імперії. Її поява стала можливою завдяки тимчасовому послабленню цензури під час революційних подій 1905 року.
Видавали газету в місті Лубни, що на Полтавщині, протягом двох місяців (листопад – грудень, 1905 року). Її друкування стало можливим завдяки зусиллям та коштам Лубенської української громади. Безпосередньою організацією займалися брати Володимир та Микола Шемети — відомі українські громадські та політичні діячі, поміщики Лубенщини.
Перший номер газети «Хлібороб» вийшов друком 12 (25) листопада 1905 року. Ця дата вважається знаковою для історії української преси. Кожен випуск друкувався накладом у 5 тисяч примірників, що на той час було значною кількістю і свідчило про великий інтерес до україномовного слова. Перші номери розходилися дуже швидко, викликаючи справжню сенсацію в Києві, де їх буквально виривали з рук газетярів.
Газета була орієнтована на селянство. На її сторінках висвітлювалися актуальні політичні події в Російській імперії, зокрема революційні настрої та боротьба за політичні свободи. Також питання соціального та економічного становища селянства, проблеми української мови та культури, необхідність їхнього розвитку та вживання в усіх сферах життя.
Газета видавалася без офіційного дозволу, “явочним порядком”, користуючись тимчасовою лібералізацією після царського Маніфесту 17 жовтня 1905 року. Після виходу п’ятого номера видання було остаточно заборонене імперською цензурою, яка знову посилила свій контроль.
Початок розвитку преси на теренах України був складним і багатогранним процесом, що відбувався в умовах політичної роздробленості та жорсткої імперської цензури. Цей період характеризувався нерівномірністю, зумовленою політичними умовами різних частин України. У Галичині україномовна преса стала потужним фактором національного відродження, тоді як на східних землях вона лише пробивала собі шлях крізь цензурні перепони, часто змушена була існувати в російськомовному форматі. Проте саме ці перші, часто недовговічні, видання заклали фундамент для подальшого розвитку української журналістики, стали першими сходинками на шляху до формування власного інформаційного простору та утвердження українського слова на друкованих сторінках.
Головне фото: Pexels
