ВИТОКИ КИЇВСЬКОГО КНИГОВИДАННЯ
У самому серці Києва 1051 року було засновано Києво-Печерську лавру — один з найстаріших духовних і культурних центрів України. Вона знаходиться в межах теперішнього печерського району.
На території монастирського комплексу митрополити одразу ж почали свою книгорозповсюджувальну діяльність. Так і були створені Лаврська бібліотека та Лаврська друкарня.
Сьогодні на їх місці можна побачити Національну історичну бібліотеку України — золотий ключ до розуміння, як формувалася наша видавнича культура. Фонди книгозбірні налічують понад 700 000 унікальних давніх примірників. Збережені рукописи і стародруки допомагають осягнути цінність книги та ознайомитися з традиційним українським письменством.
Як саме митрополити лаври писали та впорядковували книжки сотні років? Через що їм довелося пройти, щоб сьогодні ми з вами знали свою історію?
ЛАВРСЬКА БІБЛІОТЕКА
XI ст.
Бібліотека Лаври зародилася паралельно із заснуванням монастиря. Поповнення книгами відбувалося завдяки ченцям, що переписували богослужбові тексти вручну. Книги прикрашали мініатюрами та орнаментами, було створено власну майстерню та літописну школу, а також усі книжки бібліотеки згодом були впорядковані в каталоги:
«Книгописець монах Іларіон вдень і вночі трудився в келії преподобного, монах Никон книги переплітав, прп. Феодосій сам пряв нитки для плетіння»
Житіє Преподобного Феодосія
ХІІ-ХVІ ст.
Особливих руйнувань Києво-Печерській лаврі завдали монгольські навали: монастир і бібліотека згоріли вщент. Незабаром Лавру відновили, а київські князі Олельковичі та волинські князі Острозькі стали головними щедрими дарувальниками книг. Над поповненням і відновленням рукописів також плідно працювали монахи.
ХVІІІ – ХІХ ст.
Переломний момент для монастирської бібліотеки через страшну пожежу 1718 року: знищено всі дерев’яні споруди, пошкоджено багато кам’яних будинків, загинуло чимало церковних цінностей, зокрема лаврська бібліотека.
Протягом наступного століття монахи активно збирали вцілілі рукописи та приймали пожертвування від меценатів. Бібліотека залишалася важливим духовним центром і скрабницею культурної спадщини України для нашого сьогодення.
ЛАВРСЬКА ДРУКАРНЯ
XVI ст.
Після придбання друкарні у Стрятині 1615 року архімандрит Єлисей Плетенецький переніс її до Києво-Печерської лаври: тут займалися підготовкою та виданням богослужбових книг, підручників, історичних хронік, а також полемічних творів. Вони не лише популяризували православну культуру, але й сприяли збереженню української мови.
У 1616 році було надруковано першу точно датовану книгу — «Часослов». Книга була оформлена гравюрами із зображенням сирен, грифів, амурів, а заглавні літери були прикрашені зображеннями дітей, міфічних птахів і тварин, рослинними орнаментами. Наклад видання – 100 примірників, досить великий для того часу.
«Часослов» увібрав у себе тексти Біблії, Псалтиря, а також твори деяких українських авторів, історичні свідчення про Антонія і Феодосія Печерського, княгиню Ольгу, князів Володимира, Бориса та Гліба, митрополитів київських Петра й Олексія
У 1624 році друкарню очолив Захарія Копистенський — письменник-полеміст, який активно захищав православну віру від католицької та протестантської пропаганди.
Найважливішою його працею стала «Палінодія» 1622 року — полемічний трактат проти Берестейської церковної унії 1596 року. У своїй книзі Захарія Копистенський намагається довести, що Київська Русь завжди була частиною православного світу, спростовує католицькі доктрини, використовуючи біблійні тексти, цитати отців церкви та історичні факти.
1661 року — було надруковано вперше церковнослов’янською мовою «Києво-Печерський патерик» — збірку оповідань про життя ченців та розвиток Києво-Печерської лаври. Ідея видати патерик належить архімандриту і борцю за православ’я — Петру Могилі, видано збірку за часів Інокентія Гізеля.
Нині на території друкарні працює Музей книги і друкарства України.
НАЦІОНАЛЬНА ІСТОРИЧНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ
ХХ ст.
Митрополит Флавіан збудував окрему будівлю читацької зали на території лаври для власної і монастирської бібліотек. З приходом влади СРСР У 1920-х роках будівля та її фонди були націоналізовані та згодом передані Національній історичній бібліотеці України.
1939 р. — утворення Державної історичної бібліотеки України, що згодом стала національною.
Під час Другої світової війни бібліотека зазнала значних втрат. Частина її фондів була вивезена до Німеччини, частина — до росії, деякі книги зникли або були знищені.
У другій половині XX століття бібліотека стала одним із головних центрів історичних досліджень в Україні. Сюди надходили важливі архівні матеріали, книжкові колекції із закритих церковних установ та дослідницьких інститутів.
СЬОГОДЕННЯ
Бібліотека розташована в м. Київ за адресою вул. Лаврська, 15. Вона щодня радо вітає своїх відвідувачів.
Тут зберігаються унікальні архівні рукописи, стародруки, карти, а також інформація про розвиток державності, економіки, науки і культури України.
Бібліотека є активним ініціатором творчих акцій, презентацій книжок, проведення студентських екскурсій та майстер-класів з виготовлення традиційних українських прикрас. У стінах бібліотеки також часто проводять дискусійні лекції і виставки, присвячені історикам та їх працям.
НІБУ має й електронну бібліотеку «Історична спадщина України», де можна безкоштовно подивитися примірники оцифрованих рукописів, важливих і для сучасної України:
ПИШІМО ВЛАСНУ ІСТОРІЮ!
Події розвитку Лаврської бібліотеки та Лаврської друкарні показують нам, що історія завжди циклічна. Архімандрити колись так само, як і ми зараз виборювали право вірити у свого Бога, жити за своїми традиціями і переконаннями та творити українське. Незважаючи на постійні пожежі і війни, відновлювали і переписували важливі для держави твори, щоб через багато століть ми з вами розуміли хто ми є, якою є наша культура.
Дуже важливо знати, звідки б’є джерело нашого роду, не забувати про це та підтримувати надалі розвиток українського книговидання, щоб і через 500 років наші нащадки власну історію не з-під чужого пера.
Контакти
Ознайомитися з роботою бібліотеки можна тут:
