Поки Україна боронить себе на полі бою, інша — мовна, культурна — боротьба триває в бібліотеках, на книжкових полицях та міжнародних фестивалях. Українська література, що десятиліттями залишалася на периферії світової уваги, сьогодні звучить гучніше, ніж будь-коли. Її перекладають, обговорюють, нагороджують. Але що саме читає світ, коли читає Україну? Хто і як відкриває нашу літературу іноземному читачеві — і чи збережеться цей інтерес після завершення війни?
Чому важливо говорити про українську літературу за кордоном?
Українська література — це не лише художнє осмислення дійсності, а й важливий елемент національної ідентичності. Упродовж століть вона формувалася під тиском імперських заборон, цензури, політичних утисків. Тож питання її видимості у світі є не просто культурним, а й політичним. Сьогодні, в умовах війни та посиленого інтересу до України з боку міжнародної спільноти, говорити про українську літературу на глобальному рівні стає не лише актуальним, а й необхідним.
Поширення українських текстів у світі — це не лише про книги й переклади, а й про вплив на сприйняття України. Через літературні твори читач за кордоном може побачити те, чим живе українське суспільство: боротьбу за свободу, культурну спадщину, сучасну ідентичність. Українська література стала частиною культурної дипломатії, інструментом комунікації із зовнішнім світом.
Але наскільки українська література є помітною за межами країни? Які автори потрапляють до іноземних читачів, і що саме про Україну вони дізнаються з текстів? В цій статті спробуємо розібратися, наскільки популярною є українська література за кордоном, які виклики вона долає, і які перспективи має у майбутньому.
Історія перекладів української літератури
Від перших спроб — до міжвоєння
Перші переклади українських текстів з’явилися ще у XIX столітті. Вірші Тараса Шевченка друкували польською й німецькою у 1860-х, а в англомовному світі їх уперше надрукували в журналі The Kolokol у 1861 р. Приблизно тоді ж виходили переклади Івана Франка й Пантелеймона Куліша на чеську та угорську. Ці поодинокі публікації поширювалися радше через зацікавлених славістів, а не комерційні видавництва, тож читач був вузьким і академічним.
Діаспорна хвиля (1918 – 1980-ті)
Після поразки Української Народної Республіки література «вирушила» за кордон разом із еміграцією. У Празі, Варшаві, Відні та Нью-Йорку видавалися твори Олександра Олеся, Ольги Кобилянської, Євгена Маланюка. Саме діаспора зробила перші повні переклади Кобзаря англійською (Етель Войнич, 1911 р.) й німецькою. Утім радянська цензура майже не «випускала» сучасні тексти назовні, тож за кордоном Україну репрезентувала переважно класика або дисидентська самвидавна проза.
Перша незалежність та гранти 1990-х
Після 1991 р. інституційної підтримки перекладів практично не було: держава зосередилася на внутрішньому книговиданні. Переклади реалізовували здебільшого приватні ініціативи (наприклад, проєкт Harvard Library of Ukrainian Literature). Обсяги були незначні: кілька назв на рік.
Після 2014-го
Після Євромайдану та початку російської агресії інтерес до України різко зріс. Поява перекладів Сергія Жадана, Оксани Забужко, Андрія Куркова у великих європейських та американських видавництвах ознаменувала перехід від «екзотики» до регулярної присутності на ринку. Водночас у 2016 р. держава вперше заклала кошти на підтримку перекладачів.
Системна підтримка: Translate Ukraine
У 2020 р. Український інститут книги запустив грантову програму Translate Ukraine, яка компенсує до 70 % витрат іноземних видавців на переклад і друк українських книг. Лише в рамках циклу 2025 року профінансовано 81 книгу у 25 мовах і 28 країнах; лідирують польська, іспанська, латвійська та словацька мови.
Після 24 лютого 2022-го
Повномасштабне вторгнення стало каталізатором: англомовні критики заговорили про «must-read from Ukraine», а великі фестивалі (London Book Fair, Frankfurter Buchmesse) надавали спецстенди. Цього ж року вийшов перший повний англомовний Кобзар у перекладі Пітера Фединського, а перекладачки Ганна Лелів та Ніна Мюррей отримали відзнаки ПЕН-Америка.
Таким чином, історія перекладів української літератури демонструє шлях від поодиноких академічних забав до системної державної підтримки й стабільного попиту на світовому ринку. Наступний крок — забезпечити сталість цієї динаміки навіть після згасання «гарячого» медійного інтересу.
Нові голоси української літератури у світі
У ХХІ столітті українська література перестала асоціюватися виключно з класикою або темами фольклору та селянства. Сучасні українські автори виходять на міжнародну арену з актуальними темами: війна, ідентичність, травма, урбаністика, права людини. Завдяки перекладам вони отримують не лише міжнародне визнання, а й формують уявлення про сучасну Україну у світовій уяві.
Сергій Жадан — поет війни і надії
Сергія Жадана перекладено понад двадцятьма мовами, серед яких англійська, німецька, польська, шведська, італійська. Його поезія та проза вражають поєднанням жорсткої реальності й ліричної метафорики. Роман «Інтернат», перекладений англійською (2018, Yale University Press), став справжнім проривом — його рецензували у The New York Times та The Guardian. Жадана називають голосом Сходу України, хронікером війни, яка почалася задовго до 2022 року.
Оксана Забужко — інтелектуальна суть сучасної України
Її есеїстика та романи (особливо «Польові дослідження з українського сексу») стали проривом ще у 2000-х. Забужко перекладена німецькою, французькою, англійською, шведською. Після 2022 року вона стала однією з головних інтелектуальних амбасадорок України в Європі, а її виступи цитують у Le Monde та Die Zeit.
Софія Андрухович, Таня Малярчук, Вікторія Амеліна
Ці авторки представляють нове покоління української прози — сміливої, дослідницької, глибоко особистої. Роман Софії Андрухович «Фелікс Австрія» перекладено польською, німецькою, чеською. Таня Малярчук стала лауреаткою премії ім. Інґеборґ Бахман за текст, написаний німецькою. Вікторія Амеліна, яка трагічно загинула влітку 2023 року, була однією з найперспективніших авторок нон-фікшн, її книга «Війна і яблука» готувалася до перекладу у кількох країнах.
Поезія, дитяча література, нон-фікшн
Окрім прозової сцени, популярності зазнає і сучасна українська поезія (Катерина Калитко, Юрій Іздрик, Любов Якимчук), дитяча література (видавництво А-ба-ба-га-ла-ма-га), а також документалістика — особливо після початку війни (журналістські щоденники, історії біженців, інтерв’ю).
Таким чином, українська література у світі більше не обмежується «однією-двома постатями». Вона багатоголоса, жанрово розмаїта, а головне — сучасна, актуальна і така, що резонує зі світовими викликами..
Видавництва, перекладачі та ініціативи
Поширення української літератури за кордоном — це командна робота, в якій беруть участь автори, перекладачі, видавці, культурні менеджери та державні інституції. І саме ця взаємодія останніми роками дала потужний результат.
Видавництва: хто друкує українських авторів?
Українська література з’являється як у спеціалізованих видавництвах, орієнтованих на східноєвропейську культуру (наприклад, Glagoslav Publications у Великій Британії чи Syracuse University Press у США), так і в загальноєвропейських гігантах — таких як Suhrkamp (Німеччина), Éditions Actes Sud (Франція), Penguin Random House (Іспанія). Зокрема, книги Сергія Жадана та Андрія Куркова публікуються в тих же серіях, що й тексти Нобелівських лауреатів, що свідчить про високий рівень довіри й зацікавленості.
У Польщі активну роботу проводять видавництва Warsztaty Kultury, Wydawnictwo Czarne й Kolegium Europy Wschodniej, у Чехії — Větrné mlýny, а в Литві — Baltos lankos. Усі вони регулярно публікують як сучасних українських письменників, так і класику.
Перекладачі — ключові «посли» української літератури
Успіх книги за кордоном значною мірою залежить від якості перекладу. Серед найвідоміших перекладачів з української — Ганна Лелів (англійська мова), Юрко Прохасько (німецька), Оксана Пендерецька (польська), Ростислав Прокоп’юк (чеська), Ніна Мюррей (англійська), Мар’янна Кіяновська (словацька). Вони не лише перекладають, а й просувають українських авторів, організовують літературні події, беруть участь у фестивалях.
Багато перекладачів самі є літераторами або викладачами української літератури за кордоном, тому виступають і як промоутери українського контенту серед своїх колег та студентів.
Літературні фестивалі та платформи
Українські автори дедалі частіше присутні на найбільших літературних форумах світу — Frankfurter Buchmesse, London Book Fair, BookExpo America, а також на численних локальних подіях, таких як фестивалі у Гданську, Вільнюсі, Таллінні.
Окремої згадки заслуговує Міжнародний фестиваль Ukrainian Literature: Past and Present, організований Гарвардським університетом, що поєднує академічну й популярну аудиторію.
Із українських ініціатив варто згадати Український інститут книги, Український ПЕН, House of Europe, Міжнародний фонд «Відродження» та Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. Вони запускають перекладацькі програми, підтримують участь авторів у резиденціях, сприяють появі української літератури у бібліотеках та книжкових мережах.
Цифрові платформи
Зростає і роль онлайн-присутності: сайти типу Books from Ukraine, Chytomo, Ukrainian Literature in Translation пропонують бази даних перекладених книг, біографії авторів, добірки для видавців. Це значно полегшує роботу іноземним культурним менеджерам та журналістам.
Таким чином, екосистема поширення української літератури за кордоном уже сформована і продовжує розвиватися. Завдяки тісній співпраці видавців, перекладачів та інституцій українські тексти стають дедалі доступнішими для світового читача.
Висновки та перспективи
Популярність української літератури за кордоном — це вже не виняток, а тенденція. І хоча ще десять-п’ятнадцять років тому українські автори сприймалися як “внутрішньоцікаві” представники пострадянського простору, сьогодні вони — активні учасники світового літературного процесу.
Що змінилось?
- Контекст: після 2014 року, а особливо після 2022-го, інтерес до України у світі зріс у геометричній прогресії. Література стала одним з інструментів розуміння національного болю, опору, гідності.
- Якість: сучасні українські автори сміливо працюють у складних жанрах, поєднують художнє з документальним, глибоко рефлексують над ідентичністю, мовою, історією.
- Механізми просування: державні інституції, культурні ініціативи, перекладачі, видавництва — всі працюють над тим, щоб українська література була видимою й доступною.
Виклики
Попри досягнення, залишаються й труднощі:
- Недостатня кількість перекладів, особливо з поезії та есеїстики.
- Фінансування: не всі переклади мають підтримку держави чи грантових програм.
- Маркетинг: навіть якісні переклади часто не отримують належного промоушену, і тому залишаються в тіні.
Перспективи
- Розширення аудиторії: українська література виходить за межі академічних кіл і знаходить місце в серцях звичайних читачів.
- Нові теми й автори: покоління, яке формувалося після 2014 року, вже творить нову літературну мову — вільну, чесну, глибоко персональну.
Міжнародна інтеграція: участь у міжнародних резиденціях, книжкових ярмарках, програмах обміну сприятиме глибшій присутності українських письменників у глобальному літературному просторі.
