Ще десять років тому ми сприймали медіа передусім як текст, фото і відео. Сьогодні цього вже недостатньо. Світ рухається до форм, що не лише інформують, а залучають глядача в історію, перетворюючи його на співучасника. Імерсивні технології – зокрема VR (virtual reality) та 360° відео – стають важливим інструментом сучасної журналістики та документалістики.
Чому імерсивність стає новим стандартом медіакомунікації
Суспільство втомлене від надміру інформації. Новини змінюються надто швидко, а увага стає ресурсом, за який медіа змагаються щосекунди. Глядачі обирають ті історії, які вони можуть прожити, а не просто прочитати.
VR дозволяє:
- опинитися всередині подї чи простору;
- бачити і відчувати середовище;
- взаємодіяти з деталями;
- і найголовніше – зберігати емоційний контекст, який у звичайних форматах часто губиться.
Саме тому провідні світові редакції (The New York Times, ARTE, Washington Post, BBC Stories) уже створюють VR-репортажі, імерсивні документальні фільми, об’ємні реконструкції подій.
VR як спосіб зберігати й передавати культурну пам’ять
В умовах війни в Україні імерсивні технології отримали ще одну функцію – збереження культурної спадщини. Частина історичних пам’яток сьогодні перебуває під загрозою знищення або фізично недоступна. Тому журналістика, що документує культурні об’єкти у VR, стає не лише медіапрактикою, а й елементом культурної безпеки та національної пам’яті.
Кейс: «Аутентична Україна – VR»
Одним із найпомітніших українських проєктів у сфері імерсивної культурної комунікації є «Аутентична Україна – VR» — ініціатива, що поєднує VR-360 документальний фільм та інтерактивний VR-тур музеєм просто неба в Пирогові.
🔗 Переглянути проєкт: http://authua.com
У рамках проєкту відзнято шість ключових етнорегіонів України, включно з Поліссям, Карпатами, Поділлям, Полтавщиною та Наддніпрянщиною. У VR-просторі користувач сам обирає маршрут, переходить між локаціями, розглядає архітектуру зблизька та відчуває атмосферу середовища завдяки звуку та об’ємному зображенню.
«Ми прагнули створити не тільки візуальну документальність, а й емоційну присутність. Людина повинна не просто побачити хатину чи церкву – вона має відчути простір і час, у якому існувала ця культура», – пояснює команда проєкту.
Що це означає для журналістики
1. Репортаж без географічних обмежень
Журналіст може показати місце, у яке фізично неможливо потрапити.
2. Нові формати сторітелінгу
Матеріал будується не навколо тексту, а навколо переживання.
3. Висока довіра аудиторії
Глядач стає співдослідником, а не просто спостерігачем.
4. Інклюзивність
Імерсивні матеріали доступні людям, які не можуть подорожувати.
Освітні та видавничі перспективи
Інтеграція VR-контенту відкриває нові можливості в:
- медіаосвіті – від уроків культури до курсів журналістики;
- видавничих платформах – інтерактивні журнали, доповнені репортажі, документальні спецпроєкти;
- музейній та експозиційній практиці – нові формати виставок.
Погляд у майбутнє
Зі збільшенням доступності VR-пристроїв (окуляри Meta Quest, Pico, VR-плеєри на смартфонах) імерсивні формати стануть невід’ємною частиною медіапростору. Українські журналісти та видавці вже зараз можуть займати позицію творців нових сенсів, а не просто користувачів готових технологій.
Імерсивні технології не просто розширюють можливості журналістики — вони повертають її до головного: емоційного досвіду присутності.
А проєкти на кшталт «Аутентична Україна – VR» показують, що медіа можуть бути не лише свідками історії, а й її зберігачами.
