Війна залишає сліди не тільки в історії та на мапі, а й усередині людини. Особливо гостро — в дитячій психіці. Сьогодні дедалі більше українських дітей пережили окупацію, втрату, вимушене переміщення або життя під постійними обстрілами. Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) у дитячому віці формує основу майбутнього: те, як дитина здатна довіряти, вчитися, комунікувати й будувати стосунки в дорослому житті.
Тому питання підтримки та відновлення — не лише індивідуальна задача психолога чи родини, а частина ширшого культурного та інформаційного процесу. Тут все частіше на допомогу приходять імерсивні технології, зокрема VR (virtual reality), які дозволяють працювати з пам’яттю, переживаннями і тілесними реакціями набагато делікатніше, ніж традиційні методи.
VR як безпечна форма переосмислення травми
VR в роботі з посттравматичним досвідом не про “повернення у травму”. Навпаки — мова йде про створення контрольованих середовищ, де дитина може:
- знову відчути себе в безпечному просторі;
- повернути відчуття контролю над ситуацією;
- пропрацювати страх через образи й символи, не травмуючи себе повторно.
У VR-терапії фахівець не просто супроводжує — він конструює світ, у якому дитина не є жертвою, а учасником процесу зцілення.
А імерсивна візуалізація допомагає говорити мовою, яку дитина розуміє найкраще — мовою образів, відчуттів і гри.
Імерсивна документалістика як спосіб дати голос тим, хто мовчить
Окремий напрям імерсивних технологій — VR-документалістика, що дозволяє глядачу не просто побачити історію, а відчути її поруч.
Цей підхід лежить в основі проєкту «ПТСР – Невидимі шрами. Діти» — документального фільму про дитячі травми війни, створеного за підтримки Українського культурного фонду.
Фільм не ставить дітей перед камерою з болючими питаннями. Навпаки — використовує:
- анімаційні образи як метафори переживань,
- пластичні реконструкції замість прямого показу травми,
- атмосферні VR-сцени, які передають внутрішній стан дитини так, як це неможливо зробити в традиційній журналістиці.
Це дозволяє розповідати про найскладніші переживання делікатно і етично, не завдаючи повторної шкоди.
Переглянути проєкт можна тут:
👉 https://ptsdua.com
Етика на першому місці
Під час роботи над фільмом команда співпрацювала з психологами, психіатрами, соціальними працівниками та експертами у сфері прав людини.
Кожна історія проходила психологічну оцінку на готовність.
Експерти супроводжували процес зйомок і відбору матеріалу.
Тому імерсивність у фільмі — не ефект і не атракціон, а мова обережного свідчення.
Чому зараз — найважливіший час говорити про дитячий ПТСР
Травма, пережита в дитинстві, не зникає. Вона не розчиняється з часом. Вона стає частиною особистості — або тим, що ранить, або тим, що трансформується в досвід і силу.
Говорити про це — означає:
- руйнувати стигму психологічної допомоги,
- допомагати дітям відчути, що вони не «неправильні»,
- навчати дорослих бачити невидимі сигнали болю,
- формувати здорове суспільство майбутнього.
Імерсивні технології в журналістиці — не про ефекти. Про відповідальність
Коли VR використовується свідомо, з урахуванням етики й травмочутливості, він стає потужним інструментом відновлення пам’яті та довіри до світу.Фільм «ПТСР – Невидимі шрами. Діти» — це приклад того, як документалістика може не просто розповідати історії, а повертати голос тим, хто не може говорити сам.
